Ця проблема дуже актуальна через те, що відродження національної самосвідомості починається з духовного відродження нації. На мій погляд, особистість повинна перебувати під постійним впливом духовної культури свого народу, своєї нації через те, що це – майбутнє нашої України.

         Розбудова Української держави потребує виховання справжнього громадянина й патріота рідної землі. Вивести країну на шлях прогресу і процвітання можуть тільки люди, віддані українській національній ідеї. А їх треба виховувати. Рівень національної свідомості людини залежить від глибини знання історії власного народу, його культури. Прості й красиві, часто високохудожні, вироби народних майстрів формують у дитини естетичне і філософське сприйняття світу, передають уявлення народу про красу, добро, зло, призначення людини. Тільки народне виховання, зауважував К.Д.Ушинський, є живим органом в історичному процесі народного розвитку, таке виховання набуває надзвичайно впливової сили на формування національного характеру, національної психології людини. Традиції найміцніше пов’язані з життям і побутом людини. У тій чи іншій формі дитина стикається з ними щодня, щогодини, відчуваючи на собі силу їх дії.

         Майбутнє кожного народу – у його дітях. Адже саме дитина, змалечку вбираючи духовний навколишній світ, культуру взаємин батьків, стає посланцем свого роду в майбутнє. Бо теперішнє людина передає у завтра через своїх дітей, онуків, правнуків. Це і дерево роду, дерево життя. «Що посієш – те й пожнеш» - це змістовне прислів’я завжди мислилося передовсім як правило виховання дитини. Актуальні проблеми щодо виховання громадянина й патріота, які сьогодні стоять перед суспільством, у тому числі й перед освітянами, не можуть бути успішно розв’язані без глибокого пізнання духовного багатства свого народу, опанування народної культури. Особливу увагу необхідно зосередити на тому, щоб не дати загинути промислам, які були притаманні нашим предкам та визначали їхню етнічну культуру. Уроки трудового навчання мають різну спрямованість, але головна мета – розвиток особистості школяра, підготовка його до творчої діяльності в умовах ринкових відносин, тому що суспільству потрібна не просто індивідуальність, а творча особистість, здатна ставити й вирішувати соціально-важливі завдання. Іграшка – один із найдешевших витворів мистецтва. Вона доступна всім. Її відрізняє від інших видів мистецтва і те, що іграшка супроводжує людину з першого дня народження до старості. Створення іграшки – прекрасне, давнє і завжди молоде, веселе ремесло.

         Нова редакція програми з трудового навчання надає вчителям можливість урізноманітнити об’єкти праці, наповнювати зміст уроків та позакласних заходів з трудового навчання елементами української національної культури. Більшість варіативних модулів програми засновані на виготовленні виробів народного мистецтва, а це дає можливість здійснювати національне виховання на уроках трудового навчання. Упродовж навчання відбувається:

-         Знайомство з історичною спадщиною нашої країни, прадавніми звичаями і традиціями, що знаходять розвиток і відображення в сучасному житті;

-         Упровадження та розвиток ручної творчої праці, підтримка корисних захоплень, що сприяють вихованню працелюбства, формуванню самоповаги та людської гідності, потягу до прекрасного та високих естетичних смаків, розвитку креативного мислення, умінню самовираження;

-         Сприяння естетичному та духовному розвитку дітей, поліпшення їхнього психологічного та емоційного стану через залучення до мистецтва;

-         Виявлення та підтримка молодих талантів;

-         Розвиток обміну знаннями та досвідом між майстрами та дітьми;

-         Підтримка та подальший розвиток народних ремесел та художніх промислів в Україні.

У наш час майстри, які працюють з традиційною народною лялькою, відзначають позитивний вплив, який має процес виготовлення на психіку людини. Це своєрідна психотерапія, яка бере свої витоки в глибокій давнині й допомагає зняти психологічне напруження.

 Ляльок можна було бачити в будь-якій селянській хаті. Вони виконували різні функції - охороняли житло, дітей, сон, берегли господарство.

Діти любили ними бавитися.

         Мотанка відрізняється від звичайної іграшки відсутністю обличчя. За уявленнями язичників через обличчя в ляльку вселяється душа. А душа буває доброю чи поганою.

         Матеріалами для виготовлення служать натуральні матеріали (сіно, солома, дерево, трави, сухе листя, насіння, зерна). Прикрашали мотанку народними орнаментами та вишивкою.

         Народ вірив, що в мотанці знаходиться дух предків і що вона може передавати досвід з покоління в покоління. Українці вважали, що цей символ приносить їм багатство та успіх.

         Секрети виготовлення ляльок передавалися в родині від матері до дочки. Коли дівчина виходила заміж, мати дарувала їй ляльку-мотанку, як оберіг для нової домівки.        

Мотанки не мали обличчя, а замість очей, рота - хрест з ниток. Хрест у колі - це солярний знак , таким чином, лялька з таким обличчям несе в собі сонячну енергетику. У голівку мотанки часто зав'язували зерна пшениці. Це також додавало їй сакральне значення, так як зерно пов'язане з померлими або ненародженими душами. Коли його «ховають», воно оживає, проростає і знову починає вічний кругообіг життя.

Майстерно зроблена, пишно вдягнена лялька є цінним предметом домашнього майна, разом з тим виступаючи посередницею між старшим і молодшим поколіннями, запорукою добробуту, щасливого родинного життя, й захисту від злих сил!

         І сьогодні серед розмаїття сучасних ляльок народні ляльки з тканини є особливим видом з неосяжною енергетикою, які цілюще впливають на психіку й здоровий розвиток дитини. Саме тому в наші дні вони стають все більш і більш популярними!

         Виховання духовності тісно пов’язане з естетичним вихованням. Я намагаюсь допомогти дітям визволитись від одностороннього сприймання прекрасного в мистецтві або природі, в спілкуванні з людьми. Не можна забувати, що далеко не всі діти вміють творчо сприймати мистецтво і дійсність, результати суспільної праці і свої власні підсумки. Моє завдання в тому, щоб вони в тій чи іншій мірі творчо завжди опановували естетичні цінності. Відділити питання морального виховання від естетичного неможливо.