Тема: «Поетичний образ Тараса Шевченка в творах українських                композиторів та декоративно-прикладному мистецтві».

Мета: показати велич і неповторність творчої спадщини Т.Г.Шевченка, його значення для розвитку української літератури, історії, мистецтва; розвивати естетичні смаки школярів, виховувати на прикладі життя і діяльності Кобзаря активну любов до рідної землі, свого народу, культури та народних традицій.

Обладнання: вишитий портрет Т.Г.Шевченка, прибраний рушником, вишиті рушники, програвач, записи творів композиторів М.В.Лисенка, К.Г.Стеценко, Я.С.Степового на вірші Т.Г.Шевченка, портрети композиторів.

1-й ведучий Гей у нашім краї,

                     Де степи і гори,

                     Серце Кобзареве

                     Із людьми говорить.

                     Пісня соколина,

                     Гордо лине в маси,

                     В рідній Україні

                     Славимо Тараса.

                     На Дніпрі й Карпатах

                     Чути величаву

                     Думу ту крилату,

                     Що Тараса славить.

                     Чуєш нас, Тарасе,

                     Ми - твої онуки,

                     За твоїм наказом

                     Волю взяли в руки.

2-й ведучий Гей на Україні

            Сонечко ласкаве

            Ми під небом синім

            всі поета славим,

            Працею вшануєм,

            Піснею прикрасим

            Рідний дім будуєм

            З іменем Тараса.

            Ми чуємо тебе, Кобзарю,

            Крізь століття,

            І голос твій нам душі окриля.

            Встає в новій красі, забувши лихоліття,

            Твоя, Тарасе, звільнена земля.

            У росяні вінки заплетені суцвіття

            до ніг тобі, титане, кладемо.

            Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

            Тебе своїм сучасником звемо.

3-й ведучий. він був сином мужика і став володарем у царстві духа.     Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури.

Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи

професорам і книжним вченим.

Інсценізація уривку з твору «Тарасові шляхи» Оксани Іваненко.

Дійові особи: Тарас, Оксана.

На сцену виходить хлопець у полотняній сорочці, брилі, постолах. Це – Тарас.

Т а р а с

            Мені тринадцятий минало,

            Я пас ягнята за селом.

            Чи то так сонечко сіяло,

            Чи так мені чого було.

            Мені так любо, любо стало,

            Наче в Бога…

Як прийде Оксана, скажу: ти моя зіронька.

З’являється дівчинка у вишитій сорочці, боса, на голові стрічка.

Т а р а с ( радіє). Ось іди, Оксаночко, сюди, щось тобі скажу.

О к с а н а. Ну, що.

Т а р а с. Та йди ближче.

О к с а н а. Та я й звідси чую.

Т а р а с. Знаєш, я кидаю дяка і йду в Лисянку.

О к с а н а. А чого. Не помирили.

Т а р а с. Ні, не те: буду там учитися на маляра.

О к с а н а. О. Так уже годі на Кобзаря – підеш на маляра.

Т а р а с. Років за два буду маляром!

О к с а н а. А що таке – маляр.

Т а р а с. Як що. Що схотів те й намалював. Схотів – дерево, схотів – хату, а схотів – козака.

О к с а н а. Ти бач. Он воно що!

Т а р а с. Зароблю грошей – поставлю хату з віконницями. Віконниці розмалюю лілеями або барвінками, на дверях… ех! Козака змалюю на стіні! Тебе змалюю та й дивитимусь на тебе.

О к с а н а. (підходить ближче, сідає). Таке вигадаєш! (Підсовується) Бідний ти, Тарасе, у тебе й сорочка не біла!

Т а р а с. А ти знаєш оту пісню «Ой зійди, зійди, зіронько моя вечірня.

О к с а н а. (тихенько). Ну то й що.

Т а р а с. Зіронька – то це ти!

О к с а н а. Як це. Порівняв! Чим же я до неї подібна.

Т а р а с. Гарна ти. Немає кращої за тебе.

О к с а н а. На всю Кирилівку.

Т а р а с. І на всю Кирилівку, і на весь білий світ!

4-й ведучий. Шевченкова муза – то доля самої України.  Упродовж

            свого свідомого життя гріла й спопеляла поета віддана гаряча

            любов до знедоленого рідного краю. нею перейняті кожне

            слово, кожен рядок його безсмертних творів.

Звучить безсмертна поезія Кобзаря у виконанні учнів класу:

1. «І золотої, й дорогої…»
2. «Зоре моя вечірня…»
3. «Над дніпровою сагою
4. «Якби ви знали, паничі…»

5-й ведучий. Шевченко любив співати. Він жити не міг без пісні.

            Співав ховаючись від дяка, співав у панському передпокої,

            порушуючи наказ пана, співав коли його заарештували…

            Повернувшись із заслання, поет знову зворушив співом своїх

            друзів. «І тоді, коли писав Шевченко, то в кожній нотці відчувалася душа співця-художника, справжнього співця».

Не раз Шевченко пускався у швидкий танець, який зігрівав

зболілу поетову душу. А вночі на папері з’являлися безсмертні

рядки поезії.

Вчитель музики. М. Лисенко неодноразово звертався до творчості

            Т.Шевченка. Микола Віталійович Лисенко народився 22.03.1842р. в селі Гринька тепер Глобинського району Полтавської області. З іменем М.В.Лисенка пов’язана епоха становлення української професійної музики, театру та мистецької освіти в Україні.

            Усвідомлення національного самовизначення М.Лисенка відбулося років у 14, коли, гостюючи з троюрідним братом Михайлом Старицьким у дядька Андрія Романовича, вони цілу ніч читали заборонені вірші Тараса Шевченка, «захоплюючись і формою, і словом, і сміливістю змісту». «Лисенко, що звик до російської чи французької мови, був особливо зачарований музичною звучністю і силою простого народного слова», - згадував Михайло Старицький.

            У Лейпцигу видає композитор перший випуск «Музики Миколи Лисенка до «Кобзаря»Тараса Шевченка». Це одна з вершин його творчості. Іван Франко писав: «Між власними композиціями Лисенка поміж його опер і оперет, найкращі і найталановитіші його композиції до багатьох поезій Шевченка, в яких музикальність вірша він відчув глибше, і зумів віддати її краще від усіх інших багато численних композиторів, яких манила до себе Шевченкова муза». А видатний західноукраїнський композитор ХХст. Станіслав Людкевич називав ці твори «правдивими перлинами наскрізь оригінальної лисенкової творчості».

            Понад 90 разів звертався композитор до віршів Кобзаря, інтерпретуючи їх то як солоспіви (іноді цілі розгорнуті вокальні сцени, як, скажімо, «Молітесь, братіє, молітесь» з поеми «Гайдамаки)»,  то як розгорнуті кантати на зразок "Б'ють пороги" чи "На вічну пам'ять Котляревському", то як хори а сареііа або її супроводі фортепіано чи оркестру — як "Іван Гус", то як вокальні ансамблі. Деякі твори з лисенкової "Музики до "Кобзаря" майже від самого їх створення стали справді народними піснями, зокрема "Ой, одна я, одна як билинонька в полі" чи "Садок вишневий коло хати". Поезія Т.Шевченка, ніби вінок, обрамлює творчість М.Лисенка. Маючи вже деякий серйозний творчий доробок, як Опус №1, позначив він "Заповіт", написаний у Лейпцигу (1868) на прохання Львівського т-ва "Просвіта", а останнім твором композитора, написаним буквально в переддень смерті, є хор "Боже, нашими ушима / Чули твою славу" ("Псалом Давидів").

Вокальні твори написав М.Лисенко і на тексти інших поетів, один з них — російською мовою — "Признание" на .4 рядки з вірша С.Надсо-на. Ця мініатюра була подарунком на останній день народження тяжко хворого поета, який мешкав на дачі .в Боярці поруч з Лисенками.

Окремо у спадщині Лисенка слід відзначити і перший в українській музиці вокальний цикл (13 солоспівів і 2 дуети) на вірші Г.Гейне в українських переспівах Лесі Українки, Максима Славинського, Людмили Стариць-кої-Черняхівської та самого М.Лисенка. Саме до цього циклу належить один з найвідоміших у світі його творів — дует "Коли розлучаються двоє".

Вокально-хорова спадщина М.Лисенка, окрім трьох кантат і 18 хорів на Шевченкові тексти, включає і 12 оригінальних хорових творів на тексти українських поетів. Причому два з них — "Жалібний марш" на слова Лесі Українки і кантата "До 50-х роковин смерті Т.Шевченка" — також присвячені Кобзареві.

Взагалі робота по увічненню пам'яті Т.Шевченка зі студентських років і до останнього подиху була основою громадянсько-просвітницької діяльності Лисенка. Останнім часом документально доведено, що композитор не брав участі у перепохованні Кобзаря. Проте він зробив справу набагато важливішу: слідом за поетом, Лисенко поклав усе творче життя на те, щоб "просвітить рабів німих", щоб з розірваної двома імперіями людності виховати єдину націю, гідну свого героїчного минулого і здатну творити власне майбутнє.

Від 1862 р. М.Лисенко щорічно організовує концерти пам'яті Т.Шевченка, що, до речі, породжує нову концертну форму — змішаний концерт. Сам Лисенко виступає в цих концертах як піаніст і хоровий диригент. Звучать його обробки і авторські твори, композиції інших авторів на слова Шевченка та інших поетів, вірші Т.Шевченка і фрагменти з вистав за його творами. Нині така концертна форма для нас звична. Але в Україні вона веде початок саме від лисенківських концертів.

Наприкінці життя — у 1908 р. — М.Лисенко очолює першу легальну українську громадсько-політичну організацію Київський український клуб та засновану в 1906 р. першу всеукраїнську організацію — "Об'єднаний комітет по спорудженню пам'ятника Т.Г.Шевченку в Києві", на адресу якого надходили кошти від концертів і благодійні внески з Австралії, Америки, Канади, не'кажучи вже про всю Європу. Останньою акцією в цій лисенковій роботі було відзначення 50-х роковин смерті Т.Шевченка. Через утиски з боку царської адміністрації на чолі з київським генерал-губернатором В.Трєповим і міністром внутрішніх справ Російської імперії П.Столипіним заходи було перенесено з Києва до Москви. Наслідком цього стало відкриття поліційної «Справи про закриття Київського українського клубу» та «притягнення членів ради старійшин на чолі з учителем музики Миколою Віталійовичем Лисенком до кримінальної відповідальності за протиурядову діяльність» Через 4 дні після оголошення  цієї постанови М.В.Лисенко помер від сердечного нападу.

Вчитель трудового навчання.

 «Пречистої молитви щире слово

 на вишитім руками полотні...»

Вишивка — це схвильована розповідь про дум­ки та почуття людини, поетичне осмислення жит­тя, світ натхненних образів, що сягають своїм корінням далекого минулого.

Людина — не тільки частина Всесвіту, а й вели­чезний, дуже складний і загадковий світ найрізно­манітніших відчуттів, емоцій і настроїв, фантазій та ідеалів, цінностей та теорій. Моральні норми та цінності нашого народу передаються з покоління в покоління і усвідомлення неможливо без залучен­ня такого поняття як духовність.

Духовність — одне із найбільших досягнень людської культури.

Діво Пресвятая —

 Матір матерів,

Пригорни до серця

Всіх своїх синів.

Научи, як землю

Зберегти від зла.

Разумом, діянням,

І крилом тепла.

Зоряна богине,

Сонце доброти,

Землю України

Щастям освяти!

Поки є небайдужі люди, не піде у забуття мис­тецтво народних майстринь, творців прекрасних візерунків. Воно стало безсмертним пам'ятником творчості й талановитості сучасної молоді.

Хай стелиться вам доля рушниками,

І хай завжди квітує білий цвіт.

Людське безсмертя з роду і до роду

Увись росте з коріння родоводу.

І тільки той, у кого серце чуле,

Хто знає, береже минуле

 І вміє шанувать сучасне

, Лиш той, майбутнє

 Вивершить прекрасне!

У час відродження духовності, повернення до народних витоків, ми поступово прямуємо до пізнання самих себе, історії свого народу. Повер­таємося обличчям до коріння нашої нації, тра­дицій, бо знаємо, що «без коріння нічого не росте, без коріння сохне все живе».

Щасливі ми, що народилися в Україні. Тут жи­вуть наші батьки, діди, прадіди, тут корінь ук­раїнського народу. Знати свій народ — це знати мамину пісню, яка посіяла в душу дитині зернята добра, це знати і не забувати батьківську хату, сте­жину до школи, від якої діти йдуть у широкий шлях Батьківщини, це знати бабусину вишиванку, забуту і розтоптану жорстоким часом. Сьогодні ми повинні знати свої корені та думати про те, без чо­го не мислиться жоден народ: народні звичаї, тра­диції, про нашу Берегиню, обереги на рушниках, про наші добрі і славні символи. А що таке Бере­гиня? Це наша оселя, те, що в ній є, що зробили діти своїми руками на пам'ять нащадкам.