Тема: Вироби, в’язані спицями по колу. Технологія в’язання виробів по колу.

Мета: познайомити учнів з історією появи шкарпеток, ознайомити учнів зі

           способами в’язання шкарпеток, навчити в'язати шкарпетки по колу

           на 5-ти спицях;

           розвивати творчу уяву, естетичні смаки, охайність;

           виховувати працелюбність, бережливе ставлення до інструментів та

           матеріалів;

           продовжувати формувати навички роботи спицями.

Наочність: зразки в’язаних шкарпеток, інструкційні картки.

Обладнання та матеріали: спиці, пряжа, сантиметрова стрічка.

Хід уроку.

1. Актуалізація опорних знань учнів.

- які види пряжі використовують для в’язання спицями?

- а які види пряжі можна використати для в’язання шкарпеток?

- що означає «номер спиці», як його визначити?

- як вибрати номер спиць для в’язання шкарпеток?

- які види в’язки використовують для в’язання шкарпеток?

- як зробити розрахунок кількості петель для в’язання виробу?

2. Мотивація навчальної діяльності.

         Отже як ви вже здогадалися мова у нас сьогодні на уроці піде про шкарпетки. А чи відомо вам звідки ці чудові речі з’явилися у нашому побуті?

         Середньовіччя. Шкарпетка ще не відома людству як самостійна частина одягу, але ноги від ступні аж до коліна вже обмотуються вузькими смужками тканини. Зрештою, комусь спадає на думку, що смужки варто спробувати з’єднати між собою. Франки вже носять панчохи без ступні зі шнурівкою. як спосіб захисту від негоди. Згодом ступню також вирішують утеплити.

         До ХІІІ ст. панчохи шиють із полотна або тонкої шкіри. Тільки в ХУІ ст. в Іспанії входять у моду панчохи та шкарпетки, сплетені вручну. Їх високо цінують, даруючи обраним, як справжній скарб. Такий подарунок отримав навіть англійський король Генріх УІІІ.

         Його дочка – королева Єлизавета І стала щасливою володаркою шовкових панчіх. Але в роки її правління в’язанням панчіх та шкарпеток (правда, вовняних, а не шовкових) займалася уже вся Англія.

         У 1589 році англійський священик Уїльям Лі винаходить перший в’язальний станок для панчіх. Магістр філософії, випускник Кембриджа, покохав дівчину-вязальницю. Засмучений тим, що у коханої не залишається часу на побачення, він намагався полегшити її і свою долю винаходом машини для в’язання, яка б справлялася з роботою у десять разів швидше, чим сама спритна в’язальниця. Не шкодуючи часу та сил , молодий технолог прийнявся до справи і уже в 1589 році одна з перших його машин могла робити за хвилину 1200 петель замість 100 при звичайному ручному в’язанні. Зв’язані на ньому панчохи починають витісняти «родичів», пошитих із шовку та оксамиту. Однак  остаточну перемогу нове покоління панчіх здобуде лише в кінці ХУІІІ ст.

         кавалери епохи бароко (кінець ХУІ – середина ХУІІІ ст.) і рококо (друга половина ХУІІІ ст.) зазвичай одягають до облягаючи пан талонів білі шовкові панчохи. При Людовікові ХІУ модними у чоловіків стають світло-сині та червоні панчохи до колін. До речі, у ХУІІ ст. у Франції стають популярними й гамаші – панчохи з сукна чи шкіри, інколи плетені, та неодмінно без ступні, які теж починають знаходити прихильників в інших країнах.

         Лише в ХІХ ст. з появою моди на довгі трубоподібні штани чоловічі панчохи втрачають своє значення, коротшають і поступово перетворюються на сучасні шкарпетки.

         А що ж жінки? Чим менше цікавлять панчохи чоловіків, тим популярнішими вони стають у прекрасної статі. До «вищого світу» жіночої моди мереживну панчоху вводить маркіза де Помпадур, а незабаром її почин підхоплюють найелегантніші панночки Європи. І чим коротшими стають їхні спідниці, тим більше уваги приділяється цьому делікатному елементу вбрання. На початку ХХ ст. модні ажурні панчохи з шовку і тонкої бавовни здебільшого мереживні. Найелегантнішими вважаються гладко ткані панчохи, прикрашені ручною чи машинною вишивкою у вигляді квітів, птахів тощо або ж зі вставками з брюссельських мережив.

         Із розвитком трикотажної промисловості гору в жіночій моді беруть шовкові панчохи (переважно тілесного кольору), які з часом поступаються місцем «посестрам» із синтетичних волокон. А тут і новий член родини – колготки – заявляє свої права на жіночі та дитячі ніжки.

         В нашому місті також є панчішна фабрика на якій виготовляється широкий асортимент панчішно-шкарпеткових виробів. А працюють на цій фабриці в’язальниці. Це одна з найдревніших професій і в давнину людина яка в’язала панчохи називалася «чулочно шелкового художества подмастерье». В наш час в’язальниця обслуговує різну кількість автоматів. Наприклад, при виготовленні панчіх з капронових ниток – 12, чоловічих шкарпеток – 8 – 9, дитячих шкарпеток з візерунком – 6.

         На основов’язальних машинах в’язальниця заправляє машину нитками або пряжею, перевіряє щільність полотна, правильність рапорту переплетення, виправляє і, якщо необхідно, міняє голки, зв’язує кінці ниток, що порвалися, знімає готові вироби. Професія в’язальниці вимагає вміння швидко і чітко координувати свої дії, адже на виготовлення однієї панчохи йде всього 1,5 – 2 хвилини. Готують в’язальниць у середніх профтехучилищах.

3. Повідомлення теми мети і задач уроку.

4. Пояснення нового матеріалу.

         Теплі шкарпетки в’яжуть із вовняної, синтетичної пряжі або суміші цих пряж. Розхід пряжі залежить від розміру шкарпеток. Наприклад, на одну пару дитячих шкарпеток потрібно приблизно 60 – 90 грам, жіночих  90 – 120 грам, чоловічих 100 – 120 грам пряжі.

         Шкарпетки зазвичай в’яжуть на 5-тьох спицях.

         Технологія в’язання шкарпеток має свої особливості. Шкарпетки повинні щільно облягати ногу, але не стягувати її, інакше вони швидко порвуться. Великі шкарпетки також незручні і заважатимуть при ходьбі. Щоб правильно зв’язати шкарпетки, потрібно зняти мірки – повноту ноги і довжину стопи. Для розрахунку повноти використовують дві мірки: перша – у найвужчому місці біля кістки, друга у найширшому місці – через п’ятку і підйом (див. інструкційну картку). Суму цих мірок ділимо на два і визначаємо необхідну мірку. Далі слід розрахувати кількість петель для початку роботи.

         Кількість петель, яку потрібно набрати для першого ряду, залежить не  лише від розміру виробу, а й від товщини спиць і пряжі. Щоб правильно розрахувати кількість петель слід розрахувати щільність в’язаного полотна. Для цього спочатку в’яжуть контрольний зразок із тих ниток і тими самими спицями, якими будуть в'язати виріб. Набирають, наприклад, 20 петель і провязують 2-3 см. основним узором моделі. Далі беруть лінійку і вимірюють ширину зразка.

         Щільність по горизонталі – це число петель в одному сантиметрі в’язаного полотна:

Щг = число петель зразка/ ширина зразка, см             

Наприклад, число петель у зразку 30, а його ширина 12 см

Щг = 12 / 30 = 2,5

Підраховують кількість петель, необхідних для початку роботи

2,5 * 23 см = 58 петель.

В разі якщо число не ділиться на 4 без залишку, його слід відповідно збільшити (60 петель)

Петлі набирають на дві спиці, складені разом. Звільнюють одну з них і дуже щільно плетуть один ряд резинкою 1х1, водночас розподіляючи петлі таким чином: плетуть перші 15 петель 1-ю спицею, далі другою спицею плетуть ще 15 петель, далі 3-ю – наступні 15 петель і нарешті, останні 15 петель 4-ю спицею. Таким чином вив’язані усі 60 петель і в роботу введені 4 спиці, вільна 5-а – робоча.

         До петель 1-і спиці приколіть шпильку чи пришийте кольорову нитку: надалі ця позначка правитиме за орієнтир у роботі. Тоді кінець нитки зв’яжіть вузлом з робочою ниткою, завдяки чому плетіння замкнеться в коло (пружкових петель більше немає).

         Далі плетуть із зовнішнього боку кола за годинниковою стрілкою 4 -5 см резинкою 1 х 1 або 2 х 2. Виконавши їх, беруться до панчішного плетіння і в’яжуть на бажану висоту.

5. Практична робота.

         - Визначення розміру шкарпетки

         - Виконання розрахунків для початку в’язання .

         - Початок плетіння шкарпетки.

6. Закріплення нових знань.

7. Підсумок уроку.

         Що нового дізналися?

         Чому новому навчилися?

8. Домашнє завдання.