Ефективність самостійної і тим більше творчої роботи учнів повністю залежить від ефективності роботи вчителя по керівництву нею. Але наявність в учителя навіть високої кваліфікації – це ще не все. Головне це бажання працювати і доброзичливе ставлення до учнів, бажання допомогти учням в розвитку здібностей та схильностей. Учень інстинктивно, але абсолютно точно відчуває, чи щиро вчитель хоче йому добра чи тільки за професійним обов’язком. І якщо вчитель щиро хоче допомогти учню в його самостійній роботі, то в класі і тим більше в школі завжди знайдеться група учнів, які підуть за вчителем.

            Формально ж роль вчителя зводиться до слідую чого. Учитель регулярно на кожному чи майже на кожному уроці пропонує теми по своєму предмету всьому класу чи окремим учням. Що і кому запропонувати, вчитель повинен знати сам. Але учитель на своєму уроці може запропонувати теми, що не відносяться до його предмету: наприклад, вчитель – фізик, а у нього хобі – лірика, він може на своєму уроці чи після уроків запропонувати теми для створення літературних творів.

            І.П.Волков, наприклад, - вчитель малювання і креслення, але на своєму уроці пропонував теми, що не стосувалися цих предметів. Виглядало це так. Він приносив резинову присоску і на уроці говорив учням (в різних класах, з п’ятого по сьомий): «Ось у мене присоска. Прикріплюю її до дошки. Подумайте, як її можна використати на виробництві, тобто зробіть винахід».

            І тут же учні видавали декілька «винаходів»: хтось пропонував переносити з допомогою присосок плоскі і гладкі предмети – скло, метал, один учень придумав з їх допомогою піднімати затонулі кораблі – і простіше, і дешевше, ніж з допомогою понтонів, а інший – використовувати їх як пристрій для пересування по вертикальній стіні. Потім він пропонував винайти машини, пристрої, які б діяли по принципу телескопічних труб (антена у приймача). І тут же чи до наступного уроку отримував декілька «винаходів».

            Друга роль вчителя – пропаганда самостійної і творчої діяльності (не тільки на своєму уроці) через показ виконаних робіт. Приклад. Учень приніс вчителю чи класному керівнику готову роботу, наприклад казку в віршах. Учитель повинен тут же на своєму уроці, навіть якщо це урок математики, прочитати її всьому класу (якщо учень не проти такого читання) і похвалити учня. Від уроку це відніме всього 4 – 5хв., що уроку не завадить, але активізує учнів, і якась кількість з них обов’язково захоче написати чи перекласти казку на вірші.

            Зрозуміло, що комусь може здатися дивним, що на уроці математики учитель читає вірші. Насправді це можливо, якщо ми будемо мати на увазі сучасну школу, але ж мова йде про школу іншого типу. І те, що зовсім неприйнятне в сучасній школі, може бути нормальним явищем в школі іншого типу.

            Ми говоримо про педагогіку співробітництва. Ось ця форма роботи в значній мірі знімає офіційну формальність поведінки вчителя на уроці і дозволяє вирішити проблему на практиці. В цьому випадку є просто дорослий і дитина, вчитель і учень – ось це і є яскравим проявом педагогіки співробітництва. І учитель в цьому випадку дійсно учитель а не офіційна особа, адже в учителя, як і у учня, також є свої інтереси, що виходять за рамки його предмета, і нехай він використовує ці інтереси. До того ж в даному випадку позакласна і урочна робота об’єднуються в єдину систему, що розширює можливості школи в цілому і кожного учителя окремо.

            Якщо вчитель веде гурток чи факультатив то йому необхідно частково перебудувати свою роботу: поряд з вивченням теорії значну частину часу відводити на створення конкретного продукту (виробу, навчального посібника, літературного твору і т.п.)Наприклад, на факультативі по літературі необхідно вчити правилам написання літературних творів різного жанру: ліричних віршів, казок, фантастики; на факультативних заняттях по фізиці поряд з вивченням теорії можна виготовляти прилади, навчальні посібники, діючі автомати-іграшки і т.п.; на факультативі по іноземній мові – займатися художнім перекладом.

            Якщо вчитель веде гурток чи факультатив, то йому треба частково перебудувати свою роботу: поряд з вивченням теорії значну частину часу слід відводити на створення конкретного продукту (виробу, навчального посібника, літературного твору і т.п.), який можна було б записати в творчу книжку.

            У виборі учнями теми для самостійної роботи є декілька шляхів:

перший: учень сам вибирає тему за власним бажанням (в цьому випадку він робить те, що вважає за потрібне);

другий: учитель на своєму уроці може запропонувати декілька тем по поглибленому вивченню поточного чи якогось іншого матеріалу, вирішити додаткові задачі. Може він і запропонувати тему у вигляді особистого прохання: зробити навчальний посібник, намалювати плакат і т.п.;

третій: у виборі теми велику допомогу можуть надавати і самі діти. Наприклад зробив учень іграшку з природних матеріалів – учитель показує їх на своєму уроці і пропонує всім виконати подібну роботу. Можна сміливо сказати, що через один два тижні якась частина учнів (або один учень) зробить теж саме.

            Дуже ефективний спосіб надання допомоги учням у виборі теми – залучення учнів різних класів до виконання роботи на певну тему. Для цього в усіх класах пропонується зайнятися, наприклад, виготовленням своїх ініціалів із металу. На уроці (будь якому) демонструється одна чи декілька робіт і розповідається, як їх виготовити. Бажаючим спробувати свої сили в такому виді праці дається шматочок металу. В подальшому кращі роботи демонструються в усіх класах з детальною розповіддю про технологію їх виготовлення.

            Але слід особливо відмітити, що керівництво самостійною і тим більше творчою роботою вимагає від вчителя дотримання певних правил, порушення яких може різко знизити ефективність такої роботи, аж до її  повного припинення. Деякі правила можуть здатися незвичними. Наприклад:

не можна заборонити виконувати самостійні понад програмові роботи слабким учням тільки тому, що вони мають низьку успішність, тому що наша основна задача – визначення і розвиток індивідуальних особливостей учнів, кінцевою метою якого є свідомий вибір професії;

категорично забороняється влаштовувати конкурси, обговорення виконаних робіт до їх запису в творчу книжку. Обґрунтування тут просте: наша робота розглядається як звичайний навчальний процес, а у звичайному навчальному процесі ми ж не встановлюємо на уроках обговорень відповіді учня, не влаштовуємо конкурсу на кращу відповідь – ми просто ставимо учню в журнал оцінку, яку він заслуговує, і все;

якщо учитель безпосередньо не керував виконанням роботи і учень приніс вже готову роботу, виконану самостійно, то не можна змушувати учня доробляти і тим більше переробляти її. Треба просто вказати йому на помилки чи недоліки і сказати, щоб по можливості він більше їх не повторював, а роботу записати. Якщо ж вчитель вважає, що роботу можна і треба доробити, виправити, то він сам повинен залишитися з учнем і разом з ним доробити її. Ми ж на уроці не примушуємо учня, який виконав роботу на «3», доробляти її до тих пір, поки вона не буде виконана на «5». Ми просто ставимо йому «3». Давати доробляти без надання допомоги з боку вчителя безрезультатно ще й тому, що учень в цій роботі виклався повністю і краще її зробити не зможе.

вчителю, який часто має справу зі складними роботами, робота початківця може здатися занадто слабкою. Тому таку роботу треба порівнювати не з кращими зразками, а спиратися на норми, домагаючись того, щоб кожна наступна робота цього учня була  кращою і складнішою за попередню.

вчитель повинен абсолютно чітко знати, чого він хоче і може отримати в самостійній роботі учня, а учень так само чітко уявляти чого хоче від нього учитель. Ніякої невпевненості невизначеності в керівництві вчителем самостійною роботою учня бути не повинно.

Можна було б привести і ще декілька правил, але загальним вищеназваним є те про яке нічого не сказали: вчитель не повинен вишукувувати недоліки, не чіплятися до помилок, відбиваючи тим самим бажання до роботи, а прикласти всі зусилля , щоб залучити до позапрограмової роботи тих, хто ще нічого не зробив а відповідно, у кого немає ніяких помилок.